Υιοθετήστε τον/την Nevil (Невіл)
Μεικτής φυλής · Αρσενικό · Ενήλικας · 5 έτη
Μαρτυρία ενός γάτου που ονομάζεται Neville Το όνομά μου είναι Neville. Και ακόμη πιστεύω σε θαύματα. Είχα ένα σπίτι. Ούτε παλάτι, αλλά φάνταζε πως το δικό μου. Αλλά αργότερα τα πόρτες σταμάτησαν να ανοίγουν, τα φωνάκια έγιναν ξένα, και αντί για ένα ζεστό καλέντι υπήρχε ψυχρός σκυλόδρομος μπροστά από ένα κατάστημα προϊόντων. Δεν ρώτησα. Η αξιοπρέπεια είναι το φθάρι μου. Απλά κάθισα. Αντέχω το ψύχος, την πείνα, την αδιαφορία. Μερικές φορές μια καλή χειρονομία προσέφερε ένα κομμάτι ψωμί - κατένευσα με ευχαριστία. Αλλά πολύ συχνά το κόσμος ήταν ησυχία. Και εγώ - επίσης. Ήμουν ασθενής, εξαντλημένος, τόσο λεπτός που ήμουν όλο οστά. Αλλά κάτι έψηνε ακόμη μέσα μου που δεν πεθαίνει σε έναν αληθινό ιππότη - πίστη ότι ο κόσμος δεν είναι εντελώς σκοτεινός. Και τότε ήρθαν. Άνθρωποι των οποίων τα χέρια κρατούσαν ούτε φόβο ούτε θλίψη - μόνο ζεστασιά. Με έβαλαν σε ένα καλέντι, και εγώ... άφησα να τηλεφωνήσω για πρώτη φορά σε πολύ καιρό. Όχι για να υποκύψω - όχι. Αλλά για να πιστέψω. Στο φιλανθρωπικό κέντρο έλαβα θεραπεία, αποκατεστάτηκα, βρήκα ξανά τον εαυτό μου. Και τώρα είμαι ξανά το Neville - ένας ιππότης που δεν σπάσε. Ναι, όνειρα. Όνειρα για ένα άτομο που θα με βλέπει όχι μόνο ως ένα γάτο, αλλά ως ένα πνεύμα - πιστό, αξιόλογο, φωτεινό. Κάποιος που θα πει: «Αρκετά περιμένεις. Είσαι σπίτι». Δεν απαιτώ. Δεν παραπονιέμαι. Απλά περιμένω. Ησυχα. Με αξιοπρέπεια. Με ανοιχτή καρδιά. Γιατί ακόμη και οι ιππότες όνειρα περί αγάπης. Πολταβά Μερικές φορές τα δυνατότερα κορδόνια χτυπούν σε αυτούς που παραμένουν σιωπηροί...
Διάβασε αρχικό (uk)
Сповідь одного кота на ім’я Невіл Моє ім’я — Невіл. І я досі вірю в дива. Колись я мав дім. Не палац, але, здавалося, свій. Та згодом двері перестали відчинятися, голоси стали чужими, а замість теплої подушки з’явився холодний асфальт перед продуктовим магазином. Я не просив. Моя гідність — мій щит. Я просто сидів. Терпів мороз, голод, байдужість. Часом траплялась добра рука з окрайцем хліба — я кивав на знак подяки. Але здебільшого світ мовчав. І я — теж. Я був хворий, виснажений, схудлий до кісток. Але в мені ще жевріло те, що не вмирає в справжнього рицаря — віра в те, що світ не зовсім чорний. А потім з’явились Вони. Люди, в чиїх руках не було ані страху, ані жалості — лише тепло. Мене загорнули в ковдру, і я… вперше за довгий час дозволив собі розтанути. Не здаватися — ні. А довіритись. У притулку я пройшов лікування, відновив сили, повернув себе. І тепер я знову Невіл — рицар, що не зламався. Так, я мрію. Мрію про людину, яка побачить у мені не просто кота, а душу — вірну, гідну, світлу. Того, хто скаже: «Досить чекати. Ти вдома.» Я не нав’язуюсь. Не шумлю. Я просто чекаю. Мовчки. З гідністю. З відкритим серцем. Бо навіть рицарі мріють про любов. Полтава Іноді найсильніші серця б'ються в тих, хто мовчить… і просто чекає
Καταχωρημένα πριν από 3 μήνες
