Anka (Анка) adopteren

Kruisbried · Mannelijk · Oud · 14 jaren

Vertaling volgt binnenkort.

Притулкова історія Анки почалася вже понад 12 років тому. Тоді його разом із вісьмома іншими собаками привезла до притулку власниця. Усі вони жили в однокімнатній квартирі без вигулу. Це була справжня собача родина: мама, тато та їхні цуценята, які давно виросли у дорослих собак. На вулицю виходили лише двоє старших собак, решта знали світ лише в межах квартири. Історія імені Анки теж дуже незвичайна. Спочатку його звали Індієць. Але собак було багато, і вольєр, де жила вся ця родина, у притулку називали Аніним вольєром — на честь їхньої господарки Анни. Одного разу Індієць перестрибнув до сусіднього вольєра. Та далеко від своєї родини він не відходив і постійно крутився біля Аніних. Коли його шукали, усі питали: «Як там Анін? Не спіймали ще Аніного?» Так поступово кличка Індієць загубилася, а замість неї з’явилася Аня. Коли стало зрозуміло, що собака вже відгукується саме на це ім’я, я вирішила, що хлопцю все ж не дуже пасує кличка Аня. Так він став Анкою — з наголосом на останнє «а». За ці роки ми пережили разом багато всього. Колись Анка був дуже диким собакою. Власне, такими були майже всі собаки з тієї квартири. Вони боялися людей, не довіряли і жили у своєму маленькому світі. Одного разу Анка дуже важко захворів. Що саме з ним було, лікарі так і не змогли визначити. Він буквально згасав на очах. Виснажений, знесилений, він уже майже не реагував на те, що відбувається навколо. Лікарі тоді чесно сказали, що шансів практично немає. Я добре пам’ятаю той день. Тоді я ще майже нічого не вміла. Не вміла нормально ставити уколи, не мала досвіду лікування важких тварин. Я просто робила все, що могла. Варила рисовий відвар, заварювала ромашку та льон, намагалася хоч якось напоїти його, ставила підшкірно фізрозчин. У якийсь момент просто заснула поруч із ним на кухні притулку. А вранці прокинулася і побачила, що Анка стоїть під раковиною. Заховався там і дивиться на мене. Він боявся мене, а я боялася його. І ми сиділи удвох та дивилися один на одного. Саме тоді між нами щось змінилося. Анка одужав. І з того дня ми практично не розлучаємося. Минуло вже понад дванадцять років, а він досі поруч. Це не просто собака з притулку. Це друг, який прожив поруч зі мною величезну частину життя. Саме тому мені дуже не хочеться, щоб його історія закінчилася так, як закінчуються історії занадто багатьох стареньких притулкових собак. Щоб останнім, що він побачить у своєму житті, були стіни притулку. Я дуже хочу, щоб у Анки ще був свій дім. Своя людина. Своє місце поруч із тими, хто любитиме його не за вік, не за красу і не за породу, а просто за те, що він є.

Gelist vandaag